Я прокинулася всередині антиутопічної гри, у світі без мрій, без надії — і без жодної пощади.
Моя місія?
Розшукати фанатиків і повернути мир у світ.
Але…
«Як я маю рятувати світ у тілі трирічки?!»

Орден на межі краху.
Я врятувала головного героя гри… і чомусь опинилася на його місці. Тож тепер я — Папа.

Але навколо повно фанатиків, які таємно поклоняються злому богові,
і шпигунів із королівського двору.
Навіть святі лицарі, які ще лишилися… зовсім зʼїхали з глузду.

— Татку! Називай мене татусем, учителько!
— Я ж сказала: я — Папа, а не твоя вчителька!
— Ти така мила! Мабуть їси сто разів на день!
— Стулися!

Я — і цілителька, і Папа, і мені потрібен хтось, хто зіграє роль мого “тата” й буде мене захищати.
У чому ж проблема?
У кожного з “тато-кандидатів” гайки полетіли.

А навіть головний герой, якого я відпустила, аби він мав шанс на щастя…
— Поки ти зі мною, мені байдуже, що коїться зі світом.
…повернувся явно не в собі.

Чи зможе наш занепалий орден протриматись і врятувати світ?