Прокинувшись, я раптом усвідомила, що опинилась у романі.
Але… зачекайте. Як так сталося, що потрапила сюди на 10 років раніше, ніж має початися сюжет оригіналу?

Куди саме мене закинуло? До буцигарні.
То не просто в'язниця, а справжня зона беззаконня, гірша за найтемніші хащі, і це ще та проблема.

Минуло десять років, сповнених боротьби, виживання й принижень — і я стала очільницею цієї чортової місцинки.

«Гей, Мінт. Може годі вже?»
«Не розумію, про що ви говорите, сер.»

Так я стала зухвалою, безпринципною й авторитетною “великою шишкою”.
Чесно кажучи, мене влаштовує. Привілеї старожилки — річ приємна.

І ось, одного дня керівництво запропонувало мені одну угоду:

«На паперах вважатимешся мертвою, натомість виконай одне завдання.»
«Не розумію, про що ви, сер.»

Завдання досить легке:
зробити з нещодавно ув'язненого нового ватажка в'язниці.
Впораюся — буду на свободі.

Проте є один нюанс:
«Тобі доведеться проникнути в чоловічу тюрму.»
«Емм… а як я туди потраплю, якщо в мене… причандалу немає?»
«Та замаскуйся! Просто замаскуйся!»

І, як на зло, цей “новенький”, якому маю допомогти опинитися на верхівці ієрархії, — головний герой оригінального роману.